«Незваний гість гірше татарина», так завжди говорила черепасі Марії її підстаркувата тітка Тортила. Цей вираз прийшов їй на думку, коли в один прекрасний день на порозі Сонячної кімнати з’явився вуличний кіт Василь. Він був дуже пихатий і добре вгодований. Кіт, задерикувато піднявши хвоста, без запрошення попрямував до будиночків місцевих жителів.
Василь сюди-туди снував вулицями і раптом, нагостривши свої куці вуха, кинувся до двоповерхового будиночка корелли. Котяра вчепився однією лапою за клітку будиночка, а іншою розщепленою клешнею почав ловити пана Гуччі за боки. Папуга несамовито заверещав не скільки з переляку, як від такого нахабного вчинку гостя. Адже всім відомо, що жителі Сонячної кімнати славляться своєю чемністю і вихованістю, а тут вітром надуло такого забіякуватого кота. Всі мешканці почали кричати та журити Василя. Той, смачно облизавшись, тільки відмахнувся на них лапою. І тут нерви не витримали у містера Кролика. Він, неквапом, вийшов із свого будиночка, підійшов до непроханого гостя і ... як заціде тому лапою у самісіньке око. Василь від несподіванки отетерів! Його, грозу голубів і горобців, посмів образити якийсь вухатий звір. Вишкіривши свої міцні гострі ікла, кіт накинувся на беззахисного Роньку. Він вчепився в дорогоцінну шубку кролика і почав її шматувати. Але не на того напали. Дзуськи! Містер Ронька в минулому відомий боксер, але ж кіт цього не знав, тому вже через хвилину дуже про це пошкодував. Під улюлюкання присутніх мешканців, кролик погнав нахабного Василя довгим коридором геть на вулицю.
Проаналізувавши свій вчинок, кіт зрозумів, що був не правий. Йому не хватило сміливості привселюдно визнати свою помилку. Та іноді він приходив до порогу Сонячної кімнати, сідав та із зажурою довго спостерігав за налагодженим життям тутешніх жителів.