Бібліо-Енджи

 Нещодавно в живому куточку нашої бібліотеки зявилася нова мешканка. Анджеліна - таке імя отримала малесенька самочка хом'яка. Біленька, з сіруватою голівкою, тендітна, з
вугільно чорними оченятами, заворожила всіх. Їй лише місяц, але вона вже добре харчується та активно вивчає своє нове помешкання. Відвідувачі, діти, приділяють їй чимало уваги, то ж вона в нас справжня зірка, хоча на екрані ще не засвітилася на відміну від інших мешканців бібліотечного міні-зоопарку. Але, я гадаю, в неї все ще попереду. Хом’яки, як це не дивно, прекрасно розрізняють інтонації людського голосу і з часом вміють безпомилково визначати, хто саме перед ними – господар або ж незнайома людина. Більш того, ці тварини чудово розуміють, коли їх хвалять, і коли ними незадоволені. Тож, маю надію, що наша Енджи також буде досить кмітливою та швидко адаптується до нового середовища. Більше про догляд та утримання хом'ячків читайте тут.

З серії "Домашні улюбленці наших користувачів"

Уже котрий рік поспіль на базі нашої бібліотеки проходить практику студентка Наталія Калабіна. Вона є нашою постійною і давньою читачкою. З дитинства мріяла про бібліотечну справу, то ж вступила до Олександійського училища культури, а по закінченню продовжила навчання в Київському національному університеті культури та мистецтв. Цього року також прибула до нас на виробничу практику. Та хочу розповісти про її домашнього улюбленця. Рік тому, а саме 1 березня на світ з'явилося чарівне пухнате створіння - кошеня. Наталя, не задумуючись, забрала його до себе. Беручи до уваги місяць його народження,  ім'я прийшло на думку само собою. Мартин - так стали звать кота. Кошеня має дуже гарний апетит. Рідко перебирає харчами. З того маленького пухнастика виріс гарний котяра. Зараз він водить дружбу із сусідським котом Тімохою. Оскільки, обидва чималенькі, то тримають в острасі  всіх вуличних котів, і навіть невеличких собак. А взагалі то, він не бойовий, не терпить коли його гладять чужі. Безмежно любить своїх домашніх, віддячує їм теплом і муркотінням. Коли Наталка перебуває в столиці, за Мартином доглядає її мама. Вони разом чекають на свою дорогу дівчинку, підтримуючи тепло та затишок в рідній оселі.

Працює не покладаючи лап...

Ну яка бібліотека може похвалитися таким невгамовним кадром?

Арчибальд фон Крамарович - компаньйон нашого системного адміністратора - за день встигає обійти та перевірити роботу не лише бібліотечної техніки, а й обслужити кількох відвідувачів. Крім того, обов'язковим є відвідування живого куточку бібліотеки. Особливо Арчі не рівно дихає до нашого кролика Роні, навіть якщо той в клітці, то неодмінно загляне до нього. Ну, а коли Роні теж гуляє бібліотекою, то шаленним перегонам немає краю.

Допоможе заповнити деякі документи та переглянути свіжу пресу. А головне, це щось перекусити (кишкоблуд ще той)))) Ну в цьому йому ніхто не відмовляє, адже рідко хто може встояти перед цим милим, симпатичним, шаленно повортким створінням з безкраїми очима.

І, взагалі, весела домашня тваринка любить дітей. Заряджає оптимізмом і бадьорістю працівників бібліотеки на весь день.  Є такий напрям - кішкотерапія, – це один з найбільш популярних методів лікування тваринами. А в нашій бібліотеці є арчітерапія - напрям дарування тепла та позитиву всім присутнім!

Поява кролика Роні в бібліотеці

23 вересня до бібліотеки завітала Аміна (відвідувачка дитячої бібліотеки). З собою принесла червону клітку, а в ній чарівне, миле кроленя. Його неможливо було не полюбити. Причиною відмови від домашнього улюбленця стала алергія молодшого братика. Це все зрозуміло, та все ж мимо волі згадуєш слова видатного письменника та поета Франції Антуана де Сент Екзюпері.
Ну не будемо про це.
Тож, потрапивши до бібліотечного зоопарку, став найпопулярнішим його мешканцем. Спочатку тихенько сидів, жував сінце, ну це - поки звик. А через декілька днів спробували його випустити розім'яти лапи. Невпевнено та боязно Роні подорожував лише біля своєї клітки. Кожного разу, коли хтось заходив до естетичного відділу, він швиденько заскакував до клітки.

Кролики це не тільки цінне хутро...

Саме цими словами хотілося розпочати розповідь про нового мешканця бібліотечного міні-зоопарку. З його появою, здається, пожвавилось все навкруги. На перший погляд, таке сіреньке непримітне зайченя змогло перевернути мою уяву про кроликів. Адже їх звикла бачити в клітках на селі - сором'язливі, пухнаті, спокійні.
Роні, саме так звуть маленького декоративного кролика, подарованого бібліотеці її відвідувачами. Принесли його в досить тісній для його розмірів клітці, але згодом його помешкання збільшилося. Та незважаючи на це, всеж таки йому тіснувато, адже хочеться і побігати, і побавитися... Час від часу Роні отримує свободу дій та розважається, ганяючи бібліотекою. Але не одразу він став таким жвавим та сміливим. Та про все поступово...

Бєлка-мандрівниця.

   

Влітку, гостювавши у свого брата, я стала свідком того, як мій молодший племінник Дмитро,  в саду, знайшов білого хом'ячка.Обійшовши всіх сусідів, ми так і не знайшли господаря цього гарненького гризуна. Так хом'ячок, а вірніше хом'ячиха, лишилася у хлопчика. Оскільки в нього вже були:  кіт, рибки, папуга і до того ж 1 вересня на носі, то на сімейній раді було вирішено передати Бєлку (так її вже встиг назвати Діма) до нашого бібліотечного живого куточку.
З'явившись в бібліотеці, вона відразу сподобалась всім:  і працівникам, і дітям, і мешканцям зоопарку. Пройшло декілька днів, тваринка обжилася і раптом зникла. Шукали Бєлку довго і скрізь, а знайшлася вона сама, бо зголодніла. Через деякий час вона знову втекла. І так було раз пять-шість. Знаходилася хом'ячиха кожного разу в іншому місці,  напевно, їй сподобалося мандрувати.
В останній раз вона прийшла сама, оскільки її вже ніхто не розшукував. Зголоднівши, вона завітала прямо до побутової кімнати, де на неї чекали смачні гостинці. З тих пір вона не покидає свого дому. До Бєлки часто приходять гості,  які приносять їй їстівні дарунки і не дають сумувати. Найбільше їй подобається Буся, яка частенько відвідує бібліотечний міні-зоопарк.

Мопс повертається....

Минулого року один з наших відвідувачів завітав до бібліотеки з маленьким симпатичним та дуже кумедним цуценям мопса. Денис з такою гордістю та запалом розповідав про свого улюбленця, що не можливо було не закохатися в це чудо природи. Тож, один з наших системних адміністраторів вирішив теж завести собі мопса. 
Довго ми чекали, поки таки побачили Арчі, але воно того було варто. Гарненький, веселий, активний - він став улюбленцем нашої бібліотеки. Абсолютно все, що він знаходить, пробує на зуб, надзвичайно грайливий. Завжди, там, де з'являється Арчі, все навкруг наповнюється веселощами та гарним настроєм. 
Мопс — стародавня китайська порода. У ранніх китайських рукописах згадуються «квадратні, низькі собаки з короткою мордою». У Китаї існували собаки «Ха Па» і «Ло Цзе». Ці два різновиди були дуже схожі і розрізнялися тільки за довжиною шерсті. «Ха Па» були довгошерстими. Ймовірно, предками мопсів були «Ло Цзе», які були схожі на пекінесів, але мали коротку шерсть. Мопси були собаками знаті і утримувались в багатих будинках. У ті часи у мопсів ще не було настільки глибоких зморшок, але проявлявся чіткий малюнок складок на лобі, що нагадував ієрогліфи. Саме тому зморшки на лобі мопса називали імператорським знаком. Мопси потрапили до Франції з турецьким флотом в 1553 році. Пізніше ця порода стала улюбленою і в Нідерландах, де її колір був аналогічним з кольором правлячого дому Оранських. Коли Вільгельм III Оранський став англійським королем, він і його дружина Марія II привезли в 1689 році мопсів з Нідерландів. Ця порода була дуже популярна близько двох століть. Але поступово мопсів ставало менше. У 1864 році для англійської королеви Вікторії, яка забажала мати у себе цю породу, насилу розшукали одного собаку. Через 20 років був створений перший клуб любителів мопсів і завдяки йому порода почала поліпшуватися та набувати тих стандартів, які донині поціновуються в цих собаках.