Влітку, гостювавши у свого брата, я стала свідком того, як мій молодший племінник Дмитро, в саду, знайшов білого хом'ячка.Обійшовши всіх сусідів, ми так і не знайшли господаря цього гарненького гризуна. Так хом'ячок, а вірніше хом'ячиха, лишилася у хлопчика. Оскільки в нього вже були: кіт, рибки, папуга і до того ж 1 вересня на носі, то на сімейній раді було вирішено передати Бєлку (так її вже встиг назвати Діма) до нашого бібліотечного живого куточку.
З'явившись в бібліотеці, вона відразу сподобалась всім: і працівникам, і дітям, і мешканцям зоопарку. Пройшло декілька днів, тваринка обжилася і раптом зникла. Шукали Бєлку довго і скрізь, а знайшлася вона сама, бо зголодніла. Через деякий час вона знову втекла. І так було раз пять-шість. Знаходилася хом'ячиха кожного разу в іншому місці, напевно, їй сподобалося мандрувати.
В останній раз вона прийшла сама, оскільки її вже ніхто не розшукував. Зголоднівши, вона завітала прямо до побутової кімнати, де на неї чекали смачні гостинці. З тих пір вона не покидає свого дому. До Бєлки часто приходять гості, які приносять їй їстівні дарунки і не дають сумувати. Найбільше їй подобається Буся, яка частенько відвідує бібліотечний міні-зоопарк.
Немає коментарів:
Дописати коментар