четвер, 21 вересня 2017 р.

Незваний гість

«Незваний гість гірше татарина», так завжди говорила черепасі Марії її підстаркувата тітка Тортила. Цей вираз прийшов їй на думку, коли в один прекрасний день на порозі Сонячної кімнати з’явився вуличний кіт Василь. Він був дуже пихатий і добре вгодований. Кіт, задерикувато піднявши хвоста, без запрошення попрямував до будиночків місцевих жителів.
Василь сюди-туди снував вулицями і раптом, нагостривши свої куці вуха, кинувся до двоповерхового будиночка корелли. Котяра вчепився однією лапою за клітку будиночка, а іншою розщепленою клешнею почав ловити пана Гуччі за боки. Папуга несамовито заверещав не скільки з переляку, як від такого нахабного вчинку гостя. Адже всім відомо, що жителі Сонячної кімнати славляться своєю чемністю і вихованістю, а тут вітром надуло такого забіякуватого кота. Всі мешканці почали кричати та журити Василя. Той, смачно облизавшись, тільки відмахнувся на них лапою. І тут нерви не витримали у містера Кролика. Він, неквапом, вийшов із свого будиночка, підійшов до непроханого гостя і ... як заціде тому лапою у самісіньке око. Василь від несподіванки отетерів! Його, грозу голубів і горобців, посмів образити якийсь вухатий звір. Вишкіривши свої міцні гострі ікла, кіт накинувся на беззахисного Роньку. Він вчепився в дорогоцінну шубку кролика і почав її шматувати. Але не на того напали. Дзуськи! Містер Ронька в минулому відомий боксер, але ж кіт цього не знав, тому вже через хвилину дуже про це пошкодував. Під улюлюкання присутніх мешканців, кролик погнав нахабного Василя довгим коридором геть на вулицю. Проаналізувавши свій вчинок, кіт зрозумів, що був не правий. Йому не хватило сміливості привселюдно визнати свою помилку. Та іноді він приходив до порогу Сонячної кімнати, сідав та із зажурою  довго спостерігав за налагодженим життям тутешніх жителів.

суботу, 24 червня 2017 р.

Сонячна Кімната "Страшна несподіванка"

Продовження. 
Початок: Гуччі. Гоша. Дарвін.
Минав звичайний день звичайного жовтневого тижня. Мешканці Сонячної кімнати неквапливо займалися своїми справами. Коррела Гуччі гомоніла зі своїм сусідом, хвилястим папугою Гошею; містер Роні черговий раз поважно розповідав морській свинці про свою цікаву мандрівку. Борис слухав не досить уважно, а може і взагалі не слухав, оскільки був стурбований відсутністю зеленої трави. Черепаха Марія почимчикувала на прогулянку, лишивши сина Степана наодинці зі своїми думками. А думки його були про насуще – смачні креветки. Адже скоро Новий рік, а на свято Дід Мороз навипередки зі старим Сантою балували його улюбленими ласощами. Марія, гуляючи довгим коридором, наспівувала красиву мелодію про Черепаху Аху-Аху. Напередодні свята вона почувала себе бадьоро та піднесено. Ніщо не віщувало біди. А ж раптом на коридор упала велика тінь. Світло пропало. Марія прищурила свої очиці і липкий страх огорнув її душу. Щось страшне, чорне та лахмате насувалося на неї. Дикій рев доносився із великої червоної пащі. Люте страхіття зірвалося з місця і швидко наближалося. «Собака Баскервілей», - подумала черепаха. Вона хутко розвернулася і в розпачі кинулася додому. Не своє життя вона рятувала! Материнське серце хвилювалося за свого сина. Швидкими кроками, на які здатна була черепаха, вона бігла до домівки. Сльози котилися з її очей, застуючи шлях. Серце колотилося в грудях нещасної Марії. Крок, іще один крок.

Ось уже і рідний поріг. Вона встигла побачити здивовані очі сина, як гострий біль пронизав її тіло. Лахмате страхіття наздогнало черепаху і вмить встромило свої криві зуби в міцний панцир. Червоні краплі крові бризнули додолу. Звір, почувши цей запах, ще більше розлютився. Він почав шматувати черепаху. Бідній тваринці стало так боляче. Що вона видала протяжний крик. Стрепенулися всі жителі Сонячної кімнати, залишивши свої справи, вони почали грізно кричати на ворога, махати крилами, свистіти і улюлюкати. Ворог від несподіванки отетерів. Безхатченко Пудель, який зовсім втратив свій страх, не чекав такої відсічі від мирних жителів. Він на хвильку розгубився, роззявивши свою слюняву пащу. В цей час Марія змією заповзла під низьку поличку, залишаючи за собою кривавий слід. Мешканці кімнати, скориставшись розгубленістю пса, зі ще більшим запалом почали кричати і пищати, та так, що безхатченко злякався і кинувся геть. Містер Роні витягнув черепаху з-під полиці. Аліса дістала з аптечки зеленку і почала обробляти рани Марії. Папуги махали крилами, аби черепасі не пекли ліки. Степан кинувся до матері і поклав свою голову їй на плече, цим він намагався втамувати бідоласі біль. Морська свинка принесла солодкий чай. А хомячок Дейл витирав своєю хусточкою Маріїні сльози. Всі сусіди клопоталися біля черепахи. Навіть непривітний Чіп з жалістю дивився на Марію своїми чорними намистинками очима. За цими подіями ніхто не помітив злорадісну посмішку мопса Арчі.
Далі буде...

Сонячна Кімната "Хомяк-турист"

Продовження. 
Початок: Гуччі. Гоша. Дарвін.

Йшов час, жителі Сонячної Кімнати жили кожен своїм життям. І ніби то всі звикли до того, що сусідів ставало все більше. Як тут з’явився ну зовсім незвичайний мешканець. Це був джунгарський хом’ячок на імя Чіп. Чому незвичайний запитаєте ви, адже тут вже проживає один джунгарик Дейл. А відрізнявся він тим, що був таким вреднюкою, яких світ не бачив. З самого початку зустрічі з місцевими жителями, він торохкотів зубами, чмихав і клацав ними, як навіжений. Чіп раніше проживав у квартирі однієї з багатоповерхівок. Його господиня, завжди зайнята своїми клопотами, часом не звертала на нього уваги. Він затамував на неї образу і більше нікому не довіряв, тому став злим і сварливим. Щоб дошкулити господині, джунгарик почав ховатися в шпарини і сидів там цілими днями, як мишка. Господиня, згадавши про нього, шукала, гукала, та марно. Зголоднівши, Чіп повертався додому. Господині це набридло і в один пасмурний день вона виставила Чіпа з речами на вулицю. Хом’ячок, за короткий час, змінив не одне помешкання, але маючи нестерпний характер, довго ніде не засиджувався. Нові господарі швидко виставляли його за двері. І от, випадково, він потрапив до Сонячної кімнати. З перших днів він почав сваритися з місцевими жителями. А джунгарика Дейла та декоративного щура Аліску взагалі обізвав дикунами. Дейл, маючи добре серце і лагідну вдачу, умовив Аліску потім не сваритися з гостем, а дати час тому освоїтися. Але Чіп, розварившись зі всіма жителями, знову взявся за своє - подався в мандри коридорами та тунелями. Довго чи ні бовтався Чіп, але замерзши та зголоднівши, повернувся до своєї нової затишної домівки. Він заліз у свій будиночок і там на самоті цокотів зубами чи то від холоду, чи від злості. Виходив із домівки тільки вночі. Попоївши, він довго бігав по карусельці, виміщуючи всю свою злість на ній. В нічній тиші шурхіт каруселі та дряпання його маленьких нігтиків лунко розносилося по кімнаті. Сонним мешканцям снилися жахіття… Йшли дні. Чіп залишався непривітним та набурмосеним до всіх мешканців Кімнати. Він вже не тікав зі свого будиночка. Але почав зпідтишка спостерігати за сусідами. З неабияким апетитом вживав смаколики, якими його пригощали. Та вдячності від нього ніхто так і не чув. Навіть містер Роні зі своїми англійськими манерами не зміг переконати його. І тільки нічний скрегіт карусельки наводив на сонних жителів страх. Черепасі Марії снився страшний сон, ніби вона потрапила у лабіринт і ніяк не може знайти виходу.
Далі буде...

понеділок, 23 січня 2017 р.

Сонячна Кімната "Арчибальд"

Продовження. 
Початок: Гуччі. Гоша. Дарвін.
Одного разу сталася подія, яка схвилювала всіх мешканців Сонячної кімнати! До них завітав непроханий гість - страшне чудовисько з роззявленою пащею та жахливим рокотінням – пес Арчибальд! А саме таким, на перший погляд, здався мешканцям Кімнати мопс. Господар гордився своїм породистим псом, адже на його рожевому череві майоріло клеймо, яке засвідчувало його статус Мопса. Та оскільки жителі Сонячної кімнати не мали такого щастя, то їм було абсолютно байдуже. І в ті моменти, коли господар не бачив, Арчі починав гарчати на мешканців Кімнати, шкірив на них свої криві зуби, витріщав лупаті очі. Найбільше перепадало від нього містеру Кролику. Собака ганяв за ним довгими коридорами, смикав за вуха та хвоста, відбирав харчі. Все це неподобство винесли на загальні збори жителів Сонячної Кімнати. Вирішили – не давати вид на проживання цьому псу. Як вирішили – так і зробили. З того часу, тільки-но Арчибальд перетинав поріг Сонячної Кімнати, всі жителі не звертали на нього жодної уваги, а Роні взагалі вдавав неживого. Таке відношення до власної персони Мопсу не подобалося. Тому він затамував образу. Та все ж таки почав поводити себе достойно. Останнього разу, коли він завітав на гостини, то приніс навіть коробку сухофруктів. В цей час він підбиває вуличного пса Куцого на кримінал. Та це вже зовсім інша історія…
Далі буде...

вівторок, 10 січня 2017 р.

Сонячна Кімната "Міріам та Стефан"

Продовження. 
Початок:Гуччі. Гоша. Дарвін.
Нові мешканці Сонячної кімнати не забарилися. Це були переселенці із далекого Ізраїлю – Міріам та Стефан. Місцеві жителі відразу ж їх перейменували їх на Марію та Степана. Мати Марія, поважна дама, яка понад усе на світі любила подорожувати. Вона так вподобала нове помешкання, що на мить забула про мандри. Та в моменти меланхолії, вона все таки подорожувала довгими коридорами будинку. Але Марія знала, коли їй потрібно було повертатися назад. На неї чекав її любий син Степан, якого вона годувала, втішала, розповідала казки. Стефан, хоча і любив свою матусю, та все ж таки прагнув свободи та незалежності. В ті моменти, коли Міріам розповідала про батьківщину та сенс життя, він мріяв про it-технології, віртуальне спілкування. Тож, частенько його помічали біля центру керування та розповсюдження інтернет-потоками.  

Далі буде...

неділю, 1 січня 2017 р.

Сонячна Кімната "Рудий Борис"

Продовження. 
Початок:Гуччі. Гоша. Дарвін.

Недовго пустувала простора оселя Дарвіна. На його місце прибув Борис – рудий, довгий та лякливий. Він був повною протилежністю свого попередника. Цілими днями Борис жува та вилежувався, витягнувши рожеві п’яти. В перервах між обідами, свин ставав на задні лапи і дивися на сусідів з теплотою в очах. Одного разу Борис захворів. Йому було дуже кепсько, боліла голова, підвищився тиск, тіло чухалося, ніби тисячі мурах жалили його шкіру. Апетит зник повністю, дошкуляло безсоння. Тут на допомогу прийшли всі мешканці Сонячної кімнати.